Я прокинулася всередині антиутопічної гри, у світі без мрій, без надії — і без жодної пощади. Моя місія? Розшукати фанатиків і повернути мир у світ. Але… «Як я маю рятувати світ у тілі трирічки?!» Орден на межі краху. Я врятувала головного героя гри… і чомусь опинилася на його місці. Тож тепер я — Папа. Але навколо повно фанатиків, які таємно поклоняються злому богові, і шпигунів із королівського двору. Навіть святі лицарі, які ще лишилися… зовсім зʼїхали з глузду. — Татку! Називай мене татусем, учителько! — Я ж сказала: я — Папа, а не твоя вчителька! — Ти така мила! Мабуть їси сто разів на день! — Стулися! Я — і цілителька, і Папа, і мені потрібен хтось, хто зіграє роль мого “тата” й буде мене захищати. У чому ж проблема? У кожного з “тато-кандидатів” гайки полетіли. А навіть головний герой, якого я відпустила, аби він мав шанс на щастя… — Поки ти зі мною, мені байдуже, що коїться зі світом. …повернувся явно не в собі. Чи зможе наш занепалий орден протриматись і врятувати світ?